Контрольная работа №1,10 вариант - Строй. материалы, Вяжущие, Заполнители <!--%IFTH1%0%-->- <!--%IFEN1%0%--> - Каталог файлов - Помощь студентам КНУБА (КИСИ)
Четверг, 08.12.2016, 23:59Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Категории раздела
Архитектура [12]
Безопасность жизнедеятельности [3]
Водоснабжение и водоотведение, Гидравлика [10]
Высшая математика [11]
Геодезия [15]
Геология [8]
Железобетонные и каменные констр. [4]
История Украины [8]
Иностранные языки (+ Укр.мова) [7]
Композиция [2]
Культурология, Философия, Психология [13]
Маркетинг [6]
Менеджмент [3]
Металы и сварка [11]
Основы программирования, Информатика [14]
Политология [6]
Психология [4]
Планировка городов и транспорт [3]
Сопромат [7]
Строй. механика [8]
Строй. материалы, Вяжущие, Заполнители [18]
Строй. техника [1]
ТБВ, ТЗБС, Буд.проц.(ТСП) [7]
Теор.мех. [5]
Физ-ра, ОХП [3]
Физика [9]
Химия [7]
Электротехника [6]
Экология [4]
Экономика предприятия [10]
AutoCad [8]
MathCad [5]
~ ГОСТы ~ [2]
~ ДСТУ (ДБН), СНиП ~ [28]
- Другие файлы - [11]
* Платные материалы * [0]
Деканат* [0]
Наш опрос
Ваше мобильное устройство на:
Всего ответов: 3048
Статистика

Онлайн всего: 6
Гостей: 4
Пользователей: 2
Gennadiyzew, bestdoci




Яндекс.Метрика


Погода в Киеве

Каталог файлов


Главная » Файлы » Строй. материалы, Вяжущие, Заполнители

Контрольная работа №1,10 вариант

     [ ]
(Для скачивания необходимо зарегистрироваться)

31.01.2013, 17:14
Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва та архітектури

Контрольна робота

з дисципліни
«Будівельне матеріалознавство»

Виконав:
Студент курсу
групи

Варіант №10

Контрольні запитання

1. Керамічні виробі для зовнішнього і внутрішнього облицювання. Основні властивості.

2. Фунціональне призначення добавок до складу бетонної суміші.

3. Властивості, особливості виготовлення та використання органічних теплоізоляційних матеріалів.

4. Зразок матеріалу у сухому стані має масу 80 г, а після насичення водою – 101 г. Визначити середню густину та загальну пористість матеріалу, якщо його істинна густина становить 2.50 г/см³, а водопоглинання за об’ємом – 27,9%. Вказаті галузі застосування такого матеріалу

1. Керамічні вироби для зовнішнього і внутрішнього облицювання. Основні властивості.

Керамічні вироби одержують з глинястих мас формуванням, сушінням і подальшим випалюванням. За призначенням керамічні облицювальні вироби поділяють, на такі види: для внутрішнього облицювання — плитки й плити для стін і підлог; для зовнішнього облицювання — лицьові цегла й каміння, килимова кераміка та фасадні плитки.
Керамічні плитки для внутрішньо облицювання ванних кімнат, бань, пралень, лікарняних і інших приміщень міцно увійшли в будівельну практику. У залежності від призначення для внутрішнього облицювання застосовують плитки для облицювання стін і підлоги.
Плитки для облицювання стін ділять на два види, залежно від використовуваної сировини: майолікові та фаянсові.
Майолікові облицювальні плитки виготовляють з легкоплавких глин з добавкою до 20% вуглекислого кальцію у вигляді крейди. При випалюванні плиток отримують пористий черепок, лицьову поверхню якого покривають глазур'ю, а на тильну сторону наносять борозенки для кращого зчеплення з поверхнею. Після обпалення покриваються глазур’ю.
Глазурі мають різний склад: вони бувають прозорі і непрозорі (глухі), глянцеві і матові, білі і кольорові, тугоплавкі і легкоплавкі. Прозора глазур надає лицьової поверхні плитки блиск, проте колір її залишається таким же, як колір черепка, а непрозора (глуха) глазур надає лицьової поверхні плитки колір, відмінний від кольору черепка. Глухі глазурі можуть мати найрізноманітніший колір - від білого до чорного. Тугоплавкі глазурі застосовують для покриття порцелянових виробів і складаються з каоліну, кварцу і польового шпату, а легкоплавкі глазурі - з легкоплавких глин з добавкою крейди і оксидів заліза. Ними покривають облицювальну цеглу, черепицю, каналізаційні труби. Покривати глазур'ю можна як попередньо обпалені вироби, так і сухий сирець. Краща якість глазурі отримується при нанесенні її на обпалені вироби.
Фаянсові плитки виготовляють з вогнетривких глин з добавкою кварцового піску і плавнів - речовин, що знижують температуру плавлення (зазвичай польового шпату і вапняку або крейди). Плитки мають білий або слабо забарвлений черепок, лицьова поверхня покрита білою і забарвленою, прозорою або глухою глазур'ю. Тильній стороні облицювальних плиток надають рифлену поверхню. Плитки в залежності від форми бувають квадратні, прямокутні і фасонні для кутів, облицювання карнизів і плінтусів. Для внутрішнього облицювання застосовують плитки завдовжки 150 мм , Шириною 25, 50, 75 і 150 мм . Товщина плиток повинна бути не >6 мм, А плінтусних - не >10 мм. Плитки повинні мати правильну геометричну форму, чіткі грані і кути, не мати опуклостей, вибоїн і тріщин, повинні бути термічно стійкими. Водопоглинання плиток не повинно бути >16%. Сировиною для виготовлення плиток для облицювання стін зазвичай служать маси з пластичної глини, каоліну, кварцу і польового шпату. Плитки застосовують для внутрішнього облицювання стін у санвузлах, кухнях і інших приміщеннях з підвищеною вологістю.
Плитка для підлоги має прямокутну, шестигранну, восьмигранну, трикутну форму, довжиною грані 50 ...150 мм і товщиною 10 ...13 мм, чіткі межі і кути, без опуклостей, вибоїн і тріщин; високу щільність, водопоглинання за масою не >4%; підвищений опір стираності ( втрати в масі при випробуванні плиток на стираність не повинні перевищувати 0,1г/ см² для підлог з підвищеною стираністю і 0,25г/см² для підлог інших приміщень), границю міцності на згин не <2.8МПа, твердість за шкалою Мооса не <5 та бути хімічно стійкою. Виготовляють напівсухим пресуванням з тугоплавких або вогнетривких глин, із забарвлюючими добавками та без них. Підлоги з керамічних плиток водонепроникні, легко миються, довговічні, кислото- і лугостійкі. Однак мають більшу теплопровідність, слабкий опір удару, малі розміри. Плитки для підлоги застосовують у вестибюлях громадських будівель, лазнях, пральнях, санвузлах, на підприємствах хімічної промисловості і т.д. Керамічні плитки для підлоги випускають двох видів: керамічні великі плитки та мозаїчні плитки.
Керамічні великі плитки за формою бувають квадратні, прямокутні, трикутні, шестигранні, чотиригранні, п'ятигранні і восьмигранні. По виду лицьової поверхні розрізняють плитки гладкі, шорсткуваті й тиснені. Зворотну (тильну) сторону плиток роблять рифленою. Плитки бувають одноколірні і багатоколірні. Водопоглинання плиток не повинне перевищувати 4%, а втрата в масі повинна бути не >0,1-0,25 г/см². При пристрої підлоги плитки кріплять до основи цементним розчином або бітумними мастиками.
Мозаїчні плитки квадратні і прямокутні зі сторонами 23 і 48 мм виготовляють товщиною 6 і 8 мм .Мозаїчні плитки на заводі наклеюють водорозчинними клеями на квадратні листи крафт-паперу з розкладкою по певному малюнку. Листи з наклеєними плитками упаковують в пачки до 10 шт. у кожній і зберігають у закритих приміщеннях, не допускаючи пересихання або розм'якшення клею. Різні варіанти малюнків підлоги можна отримувати шляхом різання листів на частини і з'єднання цих частин у різних комбінаціях. Застосування цих мозаїчних плиток дає можливість значно знизити трудомісткість настилання підлог, а часті шви роблять підлоги менш слизькими в порівнянні з підлогами з керамічних великих плиток.. Для додання плиткам необхідного кольору вводять барвники (хромисті залізо, оксид кобальту та ін.) У виробництві плиток застосовують два способи підготовки маси для формування: мокрий і напівсухий. Мокрий спосіб використовують при глинах, що вимагають добавок плавнів і фарбувальних речовин. Сухий спосіб застосовують при однорідних глинах, що не вимагають добавок.
Керамічні вироби для зовнішнього облицювання.
Лицьову цеглу та камені виготовляють з глин, трепелів і диатомитов методами пластичного формування або напівсухого пресування з добавками або без них з нанесенням фактурного шару чи без нього. Марка за міцністю має бути не <М100, водопоглинання за масою не <6%(максимум 12-28% залежно від сировини),марка за морозостійкістю не менше F25. Ці матеріали є не тільки художньо-декоративними виробами, але й укладаються разом із кладкою стіни і виконують конструкційну функцію стіни. Звичайний колір лицьової цегли від темно-червоного до світло-червоного. Технологія виробництва лицьової цегли аналогічна виробництва звичайної керамічної цегли пластичним чи напівсухим способом. Для фарбування поверхні лицьової цегли застосовують морозостійкі, різні за кольором склади ангобів (білий, сірий, зелений, блакитний, яскраво-червоний, кремовий, коричневий та ін.) Лицьову цеглу та камені виготовляють суцільніми і порожнистими. Лицьова поверхня цегли і каменів може бути гладка, рифлена і офактурена. Рифлене офактурювання поверхні роблять шляхом обробки ще вологої цегли спеціальними металевими гребінками, рифленими валиками.Лицьову цеглу та камені застосовують для лицьової кладки фасадів та внутрішніх стін, що ведеться одночасно з кладкою стін, а також для внутрішнього облицювання складів, заводських цехів, садово-паркових огорож. Для басейнів, водойм та інших подібних споруд застосовують глазурована цегла або цеглина з водопоглинанням не >5%.
Килимова кераміка глазурована та неглазурована представляє собою дрібнорозмірні тонкостінні плитки різного кольору, що наклеюються у вигляді килимів на паперову основу. Плитки можуть бути виготовлені різних кольорів, блискучими і матовими, покриті прозорими або глухими поливами; їх випускають 32 типорозмірів, квадратної, прямокутної, трикутної, ромбічної і трапецієподібної форми зі стороною 25 ... 125 мм, масою 1м² плитки 4,5 кг. Плитки килимової кераміки повинні задовольнять наступним вимогам: водопоглинання – не <6% і не >12%, морозостійкість - 25 циклів, маса 1м² плиток у залежності від товщини - 6 ... 8 кг, лицьова поверхня - гладка, без тріщин, зазубрин і розшарувань. Набір килимів виробляють як з одноколірних, так і різнобарвних плиток, з відносним опором продавлювання не менше 0,3МПа, наклеєних на крафт-папір клеєм, що забезпечує міцність приклеювання. Після облицювання клей повинен легко змиватися. Плитки килимової кераміки застосовують для облицювання крупних блоків і панелей, стін вестибюлів і сходових клітин житлових і громадських будівель.
Фасадні плитки виготовляють з вогнетривких та тугоплавких глин з добавками чи без них методами напівсухого пресування чи пластичного формування. Водопоглинання за масою має бути не <2% і не >5…12 мас%(залежно від виду і призначення). Морозостійкість не <40 циклів для стін та не <50 циклів для цоколів. Границя міцності на згин не <1.6 МПа(стіни) та не <1.8МПа(цоколі). Твердість глазурі не <5 за Моосом, термічна стійкість не <125 ° C. Для полегшення і прискорення оздоблювальних робіт із фасадних плиток попередньо можно виготовляти килими.

2. Фунціональне призначення добавок до складу бетонної суміші.

Бетонною сумішшю називається раціонально підібрана і добре перемішана суміш цементу, води, заповнювачів і спеціальних добавок. Бетонна суміш має пластично-в'язкі властивості і здатність до ущільнення. Після втрати пластичності бетонна суміш перетворюється на складний конгломератний матеріал, який називається бетоном.
Бетонні суміші характеризують такими показниками якості: легкоукладальність, середня густина, пористість, розшаровуваність, температура та збереження властивостей у часі. Головною характеристикою бетонної суміші є її консистенція, що оцінюється легкоукладальністю, яка визначається як здатність бетонної суміші заповнювати форму чи опалубку з найменшими затратами зовнішньої енергії. Для регулювання властивостей бетонної суміші застосовують різного роду пластифікуючи та високодисперсні активні мінеральні добавки(щоли-винесення, мікрокремнезем). Пластифікація(введення до складу полімеру низькомолекулярніх речовин, що підвищують його пластичність/еластичність) може здійснюватися за допомогою добавок різної дії, в тому числі: гідрофільної(ЛСТ), гідрофобізуючої(милонафт) мікропіноутворюючої (омиленій деревний пек) або комплексної. Найбільш поширеними добавками сьогодення є суперпластифікатор, застосування яких, з одного боку дозволяє отримувати литі бетонні суміші та транспортувати їх при укладанні з використанням бетононасосів, а з другого – сприяє суттєвому зниженню водо-цементного відношення (В/Ц) та відповідно підвишенню міцності отриманих бетонів.
Добавки необхідні для регулювання властивостей бетону та економії цементу. За функціональним призначенням та основним ефектом дії розрізняють добавки, що регулюють властивості бетонних і розчинових сумішей, в тому числі пластифікуючи, стабілізуючі, водо утримуючі, добавки, що поліпшують перекачування сумішей, добавки поризуючі (повітровтягувальні, піноутворювачі та газоутворювачі); добавки, що регулюють процеси тужавіння і твердіння(сповільнюють/прискорюють) та добавки, які змінюють характер процесів структурування бетону та надають йому спеціальних спеціальних властивостей (проти морозні, гідрофобізуючі).
Пластифікуючі добавки збільшують рухомість, тобто знижують жорсткість суміші, не погіршуючи міцності бетону. Дозволяють поліпшити легкоукладнісь бетонної суміші та збільшити міцність бетону за рахунок зниження витрати води. Як пластифікатори широко використовують поверхнево-активні речовини (ПАР), які найчастіше одержують із вторинних продуктів та відходів хімічної промисловості. Пластифікатор для бетону можна додавати безпосередньо в розчин, в кінці розмішування, або у воду, перед розробкою. Так як завжди, в процесі приготування бетону використовуються різні види добавок (модифікатори, гідрофобізатори, протиморозні добавки), то, перш ніж застосовувати пластифікатор разом з іншими добавками, рекомендується зробити пробу на їх сумісність. За характером дії розрізняють гідрофільно- та гідрофобно-пластифікуючі добавки. Представником гідрофільно-пластифікуючих добавок є ЛСТ (лігносульфонат технічний). Як у рідкому, так і в твердому вигляді, ЛСТ легко розчиняється у воді і додається в бетонну суміш у кількості 0,1…0,5% від маси цементу, тобто витрата його на 1м³ бетону становить 0,5…1,0кг. До гідрофобно-пластифікуючих добавок належать милонафт, ГЖК-10 (етилсиліконат натрію), ГКЖ-94 (етилгідросилоксанова рідина). Ці добавки застосовуються для бетонів із низькими витратами цементу. Внаслідок використання цих добавок знижується водопоглинання та підвищується морозо- та корозійна стійкість бетону.
Суперпластифікатори – це синтетичні полімерні речовини, що використовуються в кількості 0,1…1,2% від маси цементу, і відрізняються сильним розріджувальним ефектом, час дії якого обмежується строком 2…3 години від моменту введення. Більшість з них є комплексними добавками на основі поверхнево-активних речовин. Введення до суперпластифікаторів додаткових компонентів дозволяє регулювати час тужавління, зменшувати водовідділення та розшарування бетонної суміші, зменшувати кількість відкритих пор(щільність, міцність, морозостійкість,корозостійкість ) Найбільшого поширення набули добавки С-3, Дофен, 10-03, 40-03, ЛСТМ, ОП-7, Мельмент, Компласт, Релаксон, Динамон.
Прискорювачі твердіння призначені насамперед для скорочення строків розпалублення конструкції при монолітному бетонуванні, а у виробництві збірного залізобетону – для зменшення часу теплової обробки виробів та збільшення оборотності борт оснащення. Найпоширенішими є: хлорид кальцію, сульфат натрію, поташ (К2СО3), нітрати кальцію та натрію.
Для сповільнення тужавіння цементу застосовують добавки, які одночасно зменшують водо потребу суміші та витрату цементу, наприклад, органічні сполуки (ЛСТ) та кремнійорганічні рідини ГКЖ-10 і ГКЖ-11.
Протиморозні добавки застосовуються в умовах зимового бетонування (хлориди кальцію, натрію, поташ), їх дія грунтуеться на зниженні точки замерзання води. Чим нижча температура твердіння, тим вища має бути концентрація добавок у воді замішування, але не >10% від загальної маси цементу (у розрахунку на суху речовину), інакше це може вкрай негативно позначитися на збереження арматури, викликавши корозію бетону.
Повітровтягувальні добавки зменшують поверхневий натяг води й при перемішуванні бетонної суміші сприяють втягуванню найдрібніших повітряних бульбашок. Бетонна суміш при цьому має кращу легкоукладальність, а затверділий бетон – підвищену морозостійкість. Представниками цих добавок є смола нейтралізована повітровтягувальна (СНП) та смола деревна омилена (СДО). Добавки, що розширюються, призначені для зниження усадки бетону. У низькій концентрації їх використовують для заповнення отворів, тріщин, ремонту бетонних конструкцій, а у високій концентрації - для руйнування конструкцій без особливого шуму, вібрації й затрат праці: цементні розчини з добавками заливають у висвердлені отвори, вони розширюються і руйнують непотрібну стіну. Піноутворюючі добавки необхідні для отримання ніздрюватих бетонів, а самоущільнювальні – для самоущільнювальних бетонних сумішей.
Добавки поліфункціональної дії (комплексні) дають змогу одночасно регулювати кілька властивостей бетонної суміші та бетону. Наприклад, комплексна добавка ЛСТ+СНП пластифікує бетонну суміш і підвищує морозостійкість бетону.

3. Властивості, особливості виготовлення та використання органічних теплоізоляційних матеріалів.

Теплоізоляційні матеріали характеризуються пористою будовою і, як наслідок цього, малою щільністю (не >600 кг/м³) і низькою теплопровідністю (не >0,18 Вт/(м*K). Використовуються для теплової ізоляції загороджувальних конструкцій будівель та інших споруд, промислового устаткування і трубопроводів. Використання теплоізоляційних матеріалів дозволяє зменшити товщину і масу стін та інших огороджувальних конструкцій, знизити витрату основних конструктивних матеріалів, зменшити транспортні витрати та відповідно знизити вартість будівництва.
Швидкими темпами сьогодні збільшується споживання органічних теплоізоляторів. Органічні теплоізоляційні матеріали в залежності від природи вихідної сировини можна умовно розділити на два види: матеріали на основі природного органічної сировини (деревина, відходи деревообробки, торф, однорічні рослини, шерсть тварин і т. д.), матеріали на основі синтетичних смол, так звані теплоізоляційні пластмаси. Теплоізоляційні матеріали з органічної сировини можуть бути жорсткими і гнучкими. До жорстких відносять деревостружечні, деревоволокнисті, фібролітові, арболітові, комишитові і торф'яні, до гнучких - будівельний повсть та гофрований картон. Ці теплоізоляційні матеріали відрізняються низькою водо - і біостійкістю. Зазначених недоліків позбавлені так звані газонаповнені пластмаси (пінопласти, поропласти, сотопласти та ін) - високоефективні органічні теплоізоляційні матеріали з об'ємною масою від 10 до 100 кг/м³. Характерна особливість більшості органічних теплоізоляційних матеріалів - низька вогнестійкість, тому їх застосовують зазвичай при температурах не понад 150 ° С.
Поряд з використанням для скорочення теплообміну, органічні теплоізоляційні матеріали, застосовують і для обробки, тому, що багато які з них оформляються з лицьовою поверхнею, в деяких випадках вже пофарбованою, або підготовленою для фарбування. Наприклад, плити з очерету–комишиту добре ізолюють від тепловтрат огороджувальні конструкції будинків. Камиш спресовують, скріплюють за допомогою дроту.
З торфу виготовляють вироби у вигляді плит, сегментів різної конфігурації і шкаралуп, які можна застосовувати для ізолювання огороджувальних конструкцій і поверхонь трубопроводів та обладнання, що використовуеться в промисловості,в режимі температур -60 ° до +100 ° градусів за Цельсієм. Середня густина торфоплит становить 170...220 кг/м³, коефіцієнт теплопровідності 0,058...0,064 Вт/(м*К). Вироби з торфу мають високі гігроскопічність та водопоглинання. Отримують їх з верхніх шарів торфу, пресуванням у формах.

Деревоволокнисті теплоізоляційні плити отримують з відходів деревини, а також із різних сільськогосподарських відходів (солома, очерет, багаття, стебла кукурудзи та ін.) Процес виготовлення плит складається з наступних основних операцій: подрібнення і розмелювання деревної сировини, просочення волокнистої маси сполучною, формування, сушка і обрізка плит.
Їх випускають довжиною 1200-2700, шириною 1200-1700 і товщиною 8-25 мм. За щільністю поділяють на ізоляційні (150-250 кг/м³) і ізоляційно-оздоблювальні (250-350 кг/м³). Теплопровідність ізоляційних плит 0,047-0,07, а ізоляційно-оздоблювальних - 0,07-0,08 Вт/(м*K). Межа міцності плит при вигині складає 0,4-2 МПа. Деревноволокнисті плити володіють високими звукоізоляційними властивостями. Ізоляційні та ізоляційно-оздоблювальні плити застосовують для тепло- і звукоізоляції стін, стель, підлог, перегородок і перекриттів будівель, акустичної ізоляції концертних залів і театрів (підвісні стелі та облицювання стін).

Арболит виготовляють із суміші цементу, органічних заповнювачів, хімічних добавок і води. В якості органічних заповнювачів використовують подрібнені відходи деревних порід, січку очерету, багаття конопель або льону і т.п. Технологія виготовлення виробів з арболіта як теплоізоляційних матеріалів проста і включає операції з підготовки органічних заповнювачів, наприклад дроблення відходів деревних порід, змішування заповнювача з цементним розчином, укладання одержаної суміші в форми та її ущільнення, затвердіння відформованих виробів.

Теплоізоляційні матеріали з пластмас. В останні роки створена досить велика група нових теплоізоляційних матеріалів з пластмас. Сировиною для їх виготовлення служать термопластичні (полістирольні; полівінілхлоридні, поліуретанові) і термореактивні (сечовино-формальдегідні) смоли, газоутворюючі і спінюючі речовини, наповнювачі, пластифікатори, барвники та ін. У будівництві найбільше поширення в якості тепло- і звукоізоляційних матеріалів отримали пластмаси пористо-ніздрюватої структури. Формування в пластмасах клітинок або порожнин, заповнених газами або повітрям, викликано хімічними, фізичними або механічними процесами чи їх поєднанням.
Пінопластами називають ніздрюваті пластмаси з малою щільністю і наявністю несполучених між собою порожнин або осередків, заповнених газами або повітрям.
Поропласти - пористі пластмаси, структура яких характеризується сполученими між собою порожнинами. Найбільшу цікавість для сучасного індустріального будівництва набувають пенополістирол, пінополівінілхлорид, пінополіуретан і міпора. Пінополістирол - матеріал у вигляді білої твердої піни з рівномірною замкнутопористою структурою. Пінополістирол випускають марки ПСБС у вигляді плит розміром 1000x500x100 мм і щільністю ρ=25-40 кг/м³. Цей матеріал має теплопровідність 0,05 Вт /(м°С), максимальна температура його застосування 70°С. Плити з пінополістиролу застосовують для утеплення стиків великопанельних будинків, ізоляції промислових холодильників, а також в якості звукоізолюючих прокладок.
Сотопласти - теплоізоляційні матеріали з осередками, що нагадують форму бджолиних сот. Стінки осередків можуть бути виконані з різних листових матеріалів (крафт-паперів, бавовняної тканини, скло-тканини тощо), просочених синтетичними полімерами. Сотопласти виготовляють у вигляді плит довжиною 1-1,5 м, шириною 550 - 650 і товщиною 300 - 350 мм. Їх щільність 30-100 кг/м³, теплопровідність 0,046-0,058 Вт/(м*K). Міцність при стисненні 0,3-4 МПа. Застосовують сотопласти як заповнювач тришарових панелей. Теплоізоляційні властивості сотопастів підвищуються в результаті заповнення сот крихтою міпори.

Список використаної літератури:

1. « Будівельне матеріалознавство», підручник Кривенко П.В., Пушкарьова К.К., Барановський В.Б. Київ 2006р.

2. Вентиляція, освітлення та теплогазопостачання: Науково-
технічний збірник. Випуск 14. Е.С. Малкін. – КНУБА, 2010р.

3.Інтернет(http://uk.wikipedia.org/wiki/Скло)
Категория: Строй. материалы, Вяжущие, Заполнители | Добавил: jei-di
Просмотров: 967 | Загрузок: 47 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

 
 
 
 
Поиск по сайту
Внимание!
Правила, касаються всех!!!
>>>ЧИТАТЬ<<<
Уважаемые пользователи, не знание правил не спасает от наказания!
Форма для входа
Логин:
Пароль:
Напоминалка
Друзья сайта
  • Системы видеонаблюдения
       OUTVISION.com.ua
  • Мы Вконтатке
  • Официальный сайт КНУБА
  • Форум студентов ПГС (КНУБА)
  • Реклама