[Реферат] Літопис Самовидця - Культурология, Философия, Психология <!--%IFTH1%0%-->- <!--%IFEN1%0%--> - Каталог файлов - Помощь студентам КНУБА (КИСИ)
Суббота, 03.12.2016, 13:34Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Категории раздела
Архитектура [12]
Безопасность жизнедеятельности [3]
Водоснабжение и водоотведение, Гидравлика [10]
Высшая математика [11]
Геодезия [15]
Геология [8]
Железобетонные и каменные констр. [4]
История Украины [8]
Иностранные языки (+ Укр.мова) [7]
Композиция [2]
Культурология, Философия, Психология [13]
Маркетинг [6]
Менеджмент [3]
Металы и сварка [11]
Основы программирования, Информатика [14]
Политология [6]
Психология [4]
Планировка городов и транспорт [3]
Сопромат [7]
Строй. механика [8]
Строй. материалы, Вяжущие, Заполнители [18]
Строй. техника [1]
ТБВ, ТЗБС, Буд.проц.(ТСП) [7]
Теор.мех. [5]
Физ-ра, ОХП [3]
Физика [9]
Химия [7]
Электротехника [6]
Экология [4]
Экономика предприятия [10]
AutoCad [8]
MathCad [5]
~ ГОСТы ~ [2]
~ ДСТУ (ДБН), СНиП ~ [28]
- Другие файлы - [11]
* Платные материалы * [0]
Деканат* [0]
Наш опрос
Ваше мобильное устройство на:
Всего ответов: 3037
Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 1
Пользователей: 2
bestdoci, Carlosslumn




Яндекс.Метрика


Погода в Киеве

Каталог файлов


Главная » Файлы » Культурология, Философия, Психология

[Реферат] Літопис Самовидця

     [ ]
(Для скачивания необходимо зарегистрироваться)

07.05.2011, 11:46
План
І. Мета статті.
ІІ. Походження літопису.
1). Авторство літопису.
2). Дата написання.
ІІІ. "Літопис Самовидця" як українознавче джерело.
IV. Цінність літопису як літературної пам'ятки.
V. Значення "Літопису Самовидця”.
VI. Література.

"Літопис Самовидця” належить до найцінніших пам’яток української писемності та найважливіших історичних джерел. Звісно, що і праць, присвячених цій пам’ятці досить багато. Чимало вчених у різні часи досліджували цей твір, розглядаючи його здебільшого як історичне, рідше – як літературне та лінгвістичне джерело. Наявні праці можна розглядати за двома напрямами: історико-джерелознавчими, автори яких намагалися дослідити історію створення літопису, встановити його авторство та достовірність відомостей, наведених у ньому, висвітлити значення для історіографії; та літературно-лінгвістичними, що представлені дослідженнями стилю написання твору, його цінності як пам’ятки літератури і мови.
Мета пропонованої статті – розглянути "Літопис Самовидця” з погляду українознавства як комплексної системи найрізноманітніших знань про Україну та українців, привернувши увагу саме до його джерельного значення. Актуальність такого підходу зумовлюється недостатнім висвітленням комплексного характеру твору як українознавчого джерела, його зв’язку з іншими літописами козацько-гетьманської доби та літописною традицією княжих часів.
Наука відносить "Літопис Самовидця”, оригінал якого не зберігся, до рідкісних за своїм стилем і змістом пам’яток українського козацького літописання 2-ї половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Академічне видання твору, що побачило світ у 1971 р., завдяки подвижницькій діяльності одного з провідних українських літописознавців Ярослава Дзири, дало можливість для неупередженого, справді наукового його дослідження з погляду українознавства. Однак, за умов тоталітарного режиму, ідеологічного табу на українознавство, моністичного трактування історії, політичного переслідування науковців національно-демократичної орієнтації, зреалізувати цю можливість не вдалося. Тільки після відновлення державної незалежності України розпочався новий етап наукового осмислення унікальної пам’ятки української історії і писемності, її джерельного значення для українознавства.
Відомо, що назва твору – умовна, оскільки його автор і досі точно не встановлений, але, судячи зі змісту і форми викладу подій, він був їх очевидцем (самовидцем). Щодо авторства літопису, є різні думки, проте більшість сучасних дослідників ( О.Апанович, Я.Дзира, Ю.Мицик та ін.), як і деякі їх попередники, вважають, що ним міг бути Роман Ракушка-Романовський (бл. 1622-1703). Він у роки Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького служив у Ніжинській сотні, в 1658 р. став сотником, а з 1659 р. – ніжинським полковим суддею. За гетьмана Івана Брюховецького, у 1663-1668 рр., Ракушка-Романовський був генеральним підскарбієм, пізніше – Стародубським священиком. До речі, деякі вчені припускають, що літопис міг бути написаний людиною, яка присвятила служінню Богу більшу частину свого життя, але в такому разі – це не Ракушка-Романовський. Дослідник літописів Я.Дзира у передмові до другого видання «Літопису Самовидця» переконливо пов’язує авторство твору все ж з іменем Р.Ракушки-Романовського.
Не встановлена й точна дата написання літопису. Одні дослідники схиляються до середини XVIII ст., інші – до кінця XVII – початку XVIII ст. Останній – більш вірогідний, оскільки літописна частина твору доведена до 1702 р., а «Літопис Самовидця» справив значний вплив на Григорія Граб’янку, який свій літопис створив у 1710 р.
Розглядаючи "Літопис Самовидця” як українознавче джерело, маємо відповісти, насамперед, на питання, наскільки можна довіряти цьому твору, тобто, на яких джерелах він базується, наскільки вони достовірні. Як стверджує Я. Дзира, в основі першої частини, ймовірно, лежить так званий Уманський літопис, натомість друга частина побудована на авторському щоденникові та власних спогадах, про що свідчать деякі фрази і навіть розділи літопису: «Зима барзо великая била так снігами, як теж и морозами, и мало которій день был без вітру, и тривала снігами и морозами виликими близко до святого Георгія же юже людям на Сіверу не тилко сіла, але і солом на хатах не ставало. Тое же зими по три тисячи подвод с полков под запаси давано до Сівека из Сівска проважено в Києв, и много подводников от морозов покалічило, а инніє померли».
На думку Ю.Мицика, окрім авторських записів про події 1648-1672 рр., за джерельну базу використано також різноманітні документи, книги й літописи, свідчення сучасників та очевидців подій, з чим можна погодитись, оскільки щоденників і авторських спогадів було б недостатньо для написання такого ґрунтовного твору. Ймовірно, що для першої частини, окрім Уманського літопису, автор використав ще Львівський літопис – пам’ятку української історичної думки XVII ст., що охоплює події XVI – 1-ої половини XVII ст., оскільки багато думок цих літописів, включаючи й окремі фрази, – досить схожі. Можливо, для написання другої частини використано «Літописці Волині і України» – збірку історичних творів (літописи, повісті та ін.) XVII - XVIII ст., що укладена між 1690-1707 рр. ченцем Межигірського, під Києвом (до 1717 р.) і Підгородиського (1717-1720 рр.) монастирів – Іллею (Кощаківським), свідченням чого є деякий фактичний матеріал, запозичений з цих збірників.
Одним з перших питання про вірогідність цієї пам’ятки поставив О.Бодянський, завдяки якому вона побачила світ у 1846 р. під назвою ”Про початок і причини війни Хмельницького”. Згодом до неї звернулися члени Київської археографічної комісії, зусиллями якої у 1878 р. пам’ятка була опублікована під запропонованою П.Кулішем назвою "Літопис Самовидця”. Видання супроводжувалось ґрунтовною джерелознавчою розвідкою О.Левицького, який виявив його справжній і найповніший текст, підготував літопис до друку та написав коментарі. Він – чи не перший, хто подав атрибуцію літопису, встановивши хронологічні рамки й місце написання твору – місто Стародуб на Чернігівщині, висловив припущення, що його автор – виходець з Правобережної України, представник православної шляхти, людина, яка займала важливі посади в гетьманській канцелярії. Літопис досліджували: М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, Д.Яворницький, М.Грушевський, І.Крип’якевич, В.Модзалевський, О.Оглоблин, М.Петровський та інші історики, розкриваючи його значення для історичної науки та вплив на подальший розвиток українознавства. Як аргумент на користь достовірності літопису, вони зверталися до джерельних свідчень ряду інших творів того ж періоду, в яких фігурували аналогічні факти, давалось тотожне або подібне трактування історичних подій.
Літопис складається із вступу, в якому змальовані деякі сторони українського життя перед народним повстанням і Визвольною війною українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-1657 рр., та двох частин. Перша – має чітко виражений історичний характер і присвячена найважливішим подіям Визвольної війни, зокрема битвам під Жовтими Водами, Корсунем, та осмисленню їх значення і наслідків. Варто зазначити, що автор у ряді місць вдається до аналізу подій, намагається з’ясувати причини війни, її характер і вплив на суспільне життя. Роздумуючи над мотивами і початком війни, автор наголошує, що становище українців і православної церкви у польській державі – підневільне. "Чого не звикла Україна терпіти, утиски великі від старост і від намісників, і жидів, – наголошує Самовидець. – Бо самі державці на Україні не мешкали, лише уряд тримали, і так про кривди людей посполитих мало знали”. Висвітлення воєнно-політичних подій автор доводить до 1676 р., коли дедалі яскравіше стала виявлятися колонізаторська політика московського царизму стосовно України. Важливо підкреслити, що події на теренах України розглядаються в контексті європейської історії таких країн, як Польща, Туреччина, Молдови, Австрія, Прусія, Швеція. Автор торкається і подій у Московії, у тому числі селянської війни під проводом С. Разіна, повстання стрільців 1682 р., деяких реформ Петра І, а також церковного життя.
Друга частина твору за своїм стилем і формою має яскраво виражений літописний характер і більшою мірою нагадує щоденник про події 1670 – 1702 рр. Звісно, як і будь-яка інша історична праця, "Літопис Самовидця” не позбавлений суб’єктивізму, зумовленого особистою позицією автора щодо оцінки тих чи інших подій. Але, на відмінну від багатьох творів подібного спрямування, наприклад, Літопису Г. Граб'янки, автор намагався уникати суб’єктивізму, подавати оцінки подій і діячів якомога точніше, без політичної чи національної заангажованості. Тому цей твір заслуговує на довіру до нього як до історичного й українознавчого джерела, оскільки в ньому досить повно відтворено становище українського політикуму в Речі Посполитій, показано обмеження прав і вольностей української шляхти, православної церкви. Наступ польського уряду на національні й релігійні свободи українців розглядається як головна причина Національної революції в Україні середини ХVІІ ст.
Щодо цінності твору як літературної пам’ятки, то, на відміну від Літопису С.Величка, який написаний на високому художньому рівні і розглядається як перехідна пам’ятка від літописання до історичного твору сучасного типу, а також від Літопису Г.Грабянки як найяскравішого твору українського козацького літописання, що має виразні риси барокового літературного стилю, для «Літопису Самовидця» характерний інший стиль – стриманий, сухий, лаконічний – лише факти, ніякої гонитви за інтригою заради зацікавленості окремими подіями. Та все ж, цей твір мав великий вплив на багатьох літераторів, зокрема на П.Куліша, який використав літопис для написання видатного роману «Чорна Рада. Хроніка 1663 року». Захоплювалися літописом Т. Шевченко, І. Франко та інші письменники, а тому переоцінити пам’ятку щодо її значення для української літератури, а значить і для літературознавства, просто неможливо.
Якщо порівняти "Літопис Самовидця” і літописи, які були створені в цей же період (у ХVII – XVIII ст.), то можна рельєфніше визначити їх спільні і відмінні риси. Йдеться про літописи Самійла Величка і Григорія Грабянки, а також про Львівський літопис, автором якого вважають М.Гунашевського [9]. Перше, що кидається в око, – всі чотири автори літописів, вихідці із шляхетських родів, і стали представниками козацької старшини. В Україні тих часів вистачало освічених і письменних людей, але тільки належність до козацької старшини давала їм більшої поінформованості, можливості більш об’єктивно оцінювати події і факти. Всім цим творам притаманні як спільні, так і відмінні риси, на деяких доцільно зупинитися докладніше. Мова – про притаманний їм глибокий патріотизм і щире вболівання за долю України, велика зацікавленість військово-політичними подіями. Як уже зазначалося, автори щиро вболівали за долю України, але по-різному бачили її майбутнє. Наприклад, Г.Граб’янка – виразник старшинського автономізму, причому прибічником української автономії у союзі з Росією, тому багатьох діячів він оцінював саме з точки зору їх ставлення до цієї позиції. Натомість С. Величко більше схилявся до моделі державного устрою України за зразком Запорозької Січі, яку вважав ідеалом, а тому він стриманіше оцінював правителів Гетьманщини. У "Літописі Самовидця”, навпаки, ставлення до запорожців досить помірковане, а оцінка гетьманів диференційована за їх орієнтирами. Автор критично трактує спроби І.Виговського порозумітися з Польщею, протурецькі кроки Ю.Хмельницького та П.Дорошенка, надання боярського титулу І.Брюховецькому.
Певні розбіжності простежуються в оцінці літописцями постаті Б.Хмельницького. Якщо М.Гунашевський не приховує симпатій до гетьмана, то Самовидець дуже стримано оцінює діяльність Хмельницького, особливо його союз з Іслам-Гіреєм ІІІ, вказує на його зарозумілість, але при цьому не приховує симпатій до особи гетьмана, його військового і дипломатичного хисту. Зовсім інша сиутація у Г. Грабянки, який не тільки возвеличує Б. Хмельницького, його роль у війні, але й прославляє всю його добу.
То ж можна зробити висновок, що, не дивлячись на деяку схожість "Літопису Самовидця” з іншим літописними творами козацько-гетьманської доби, йому притаманна помітна індивідуальність в оцінці подій і постатей, саме це робить його унікальним українознавчим джерелом. Літопис містить чимало відомостей про події і явища, які відсутні в інших джерелах. Специфічним є далекий від книжного стиль написання твору, відсутність впливу тогочасної польської і латинської літератур.
Значення "Літопису Самовидця” і в тому, що він як наративне (оповідне) джерело побудований за хронологічним принципом висвітлення подій, містить величезний пласт інформації для кожного з концентрів українознавства, включаючи етногенез українського народу в козацьку добу, його історію, культуру, мову, ментальність, боротьбу за волю і власну державність. Твір написаний тогочасною українською літературною мовою з широким використанням елементів народної мови і усної творчості. Це робить його винятково важливим для кращого розуміння розвитку мовно-літературного процесу, його стилю, в якому органічно поєднався глибокий хронікальний документалізм з елементами художньої публіцистики. Літопис потребує подальших досліджень як з боку істориків, філологів, етнологів, психологів, філософів, так і з боку українознавців загалом як представників комплексної системи знань про Україну і українців у часовому і просторовому вимірі.
"Літопис Самовидця” разом з іншими творами козацько-гетьманської доби дозволяє документально довести і пояснити як сформувався український козацький політикум, з’ясувати давність і самобутність його походження, тяглість та історичну легітимність полково-сотенного устрою України, його демократичних засад. Водночас українознавчий підхід до "Літопису Самовидця” дає змогу повніше простежити розвиток української літописної традиції, започаткованої в добу Київської держави і продовженої в ХІV-ХVІ, а відтак у ХVІІ-ХVІІІ ст.
<br /> Література:
1. Літопис Самовидця. - К.,1971.
2. Літопис Самовидця. - Вид. 2-ге. - К.,1971.
3. Величко С. Літопис. У 2-х т. ( Переклад з книжної української мови В.Шевчука).- К.,1991.- Т.1.- 371 с; Т.2.- 642 с.
4. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки (Переклад з староукраїнської Р.Г.Іванченка). – К., 1992. – 192 с.
5. Інтернет: Вікіпедія.
Категория: Культурология, Философия, Психология | Добавил: bOHDANZET666
Просмотров: 3039 | Загрузок: 28 | Рейтинг: 4.0/1 |

Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

 
 
 
 
Поиск по сайту
Внимание!
Правила, касаються всех!!!
>>>ЧИТАТЬ<<<
Уважаемые пользователи, не знание правил не спасает от наказания!
Форма для входа
Логин:
Пароль:
Напоминалка
Друзья сайта
  • Системы видеонаблюдения
       OUTVISION.com.ua
  • Мы Вконтатке
  • Официальный сайт КНУБА
  • Форум студентов ПГС (КНУБА)
  • Реклама