[Індивідуальна робота]Українська національно-державна символіка:зародження, становлення й утвердження - История Украины <!--%IFTH1%0%-->- <!--%IFEN1%0%--> - Каталог файлов - Помощь студентам КНУБА (КИСИ)
Суббота, 03.12.2016, 11:38Приветствую Вас Гость | RSS
Меню сайта
Категории раздела
Архитектура [12]
Безопасность жизнедеятельности [3]
Водоснабжение и водоотведение, Гидравлика [10]
Высшая математика [11]
Геодезия [15]
Геология [8]
Железобетонные и каменные констр. [4]
История Украины [8]
Иностранные языки (+ Укр.мова) [7]
Композиция [2]
Культурология, Философия, Психология [13]
Маркетинг [6]
Менеджмент [3]
Металы и сварка [11]
Основы программирования, Информатика [14]
Политология [6]
Психология [4]
Планировка городов и транспорт [3]
Сопромат [7]
Строй. механика [8]
Строй. материалы, Вяжущие, Заполнители [18]
Строй. техника [1]
ТБВ, ТЗБС, Буд.проц.(ТСП) [7]
Теор.мех. [5]
Физ-ра, ОХП [3]
Физика [9]
Химия [7]
Электротехника [6]
Экология [4]
Экономика предприятия [10]
AutoCad [8]
MathCad [5]
~ ГОСТы ~ [2]
~ ДСТУ (ДБН), СНиП ~ [28]
- Другие файлы - [11]
* Платные материалы * [0]
Деканат* [0]
Наш опрос
Ваше мобильное устройство на:
Всего ответов: 3037
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0





Яндекс.Метрика


Погода в Киеве

Каталог файлов


Главная » Файлы » История Украины

[Індивідуальна робота]Українська національно-державна символіка:зародження, становлення й утвердження

     [ ]
(Для скачивания необходимо зарегистрироваться)

24.12.2010, 23:37
Міністерство освіти і науки
Київський національний університет будівництва і архітектури
Кафедра політичних наук

Індивідуальне завдання
З історії України
На тему:
Українська національно-державна символіка:зародження, становлення й утвердження

Студентки l
Факультету ГІСУТ
Група ГД-11
Акчуріної Ганни

Київ – 2010

Зміст:
1. Вступ…………………………………………………………………………1 -2 с.
2. Герби України……………………………………………………………….3 – 6 с.
3. Прапори України……………………………………………………………7 – 10с.
4. Гімни України…………………………………………………………….…11-15с.
5. Висновок……………………………………………………………………..16с.
6. Список літератури…………………………………………………………...17с.

1.Вступ
Символіка кожного народу є втіленням його боротьба за самовизначення. Ця боротьба реалізується в тих або інших формах національної державності, зовнішньою атрибутикою якої є символіка. Вона видозмінювалася, проходила певні етапи розвитку залежно від суспільно-державного устрою країни, яку населяє народ. Символіка – історичне надбання народу, частка його етнокультури.
Українська державна символіка бере початок в історії родоплемінного ладу на території України. Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася протягом кількох тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.
Історія національно-визвольних рухів свідчить, що в моменти їхнього піднесення суспільна увага зосереджується на проблемі джерел, історії та семантики національної символіки. Це цілком природно, бо національні символи — не випадкові значки і барви. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов'язані з його духовністю, з його прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Єдиним надійним засобом захисту національних інтересів є створення національної держави. Природно, що в разі поневолення нації насамперед ліквідуються традиційні національні символи, а замість них нашвидкоруч фабрикується і нав'язується нації інша, імперська символіка. У тих представників поневоленої нації, які піддаються імперській пропаганді, відразу обривається зв'язок з національною культурною традицією, слабне і зникає інтерес до історії та культури свого народу, а завершується все це втратою мови і повною денаціоналізацією. Українська державна символіка,— як у скитських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, — відображує традиційну українську національну символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства.
Ключем до розуміння як народного, так і релігійного та державного аспектів є її чільні символи – жорства і блакитна барви та знак, нині відомий під назвою тризуб. Цей найзагадковіший з державних знаків, навіть будучи позбавленим державного статусу, забороненим та переслідуваним на батьківщині, продовжував повсюдно виступати як символ, що легітимує українців у всьому світі.
Національну українську символіку становить:
• Герб – Тризуб:
Герб (від німецького Erbe – спадщина) – це художньо-географічний символ держави, міста, роду, окремої особи.
Геральдика – мистецтво горботворення й водночас наука, що регулює закони складання й уживання гербів – виникла у 11-12століттях.
1
Кожний елемент герба – об’єкт, символ, фігура – має бути чітко визначеним і сталим.
В горботворенні використовувалась гамма кольорів : червоний, синій, зелений та чорний; і два метали ( золото та срібло). Кожна барва несе своє змістове навантаження. Золото символізує щедрість Божу, шану, багатство; срібло
– мудрість, тиху радість; червоний – право, силу, мужність, хоробрість, любов; синій – славу, честь,вірність, щиристь, мир, безпеку; зелений – свободу, надію, сподівання, милість Божу, здоров’я; чорний – постійність, скромність, спокій, смерть. Герби як лаконічні графічні малюнки, створенні за відповідними законами.
• Синьо – жовтий стяг:
Прапор як символ чи засіб сигналізації виник ще за античних часів. В символіці взагалі і , зокрема, у прапорах у матеріалізованій формі передається історична пам’ять народу і виражається його етнічна своєрідність. Саме через кольорову гамму прапора і геральдичні зображення на ньому передаються як ідеологічні. Так і світоглядні уявлення свого часу, які водночас є своєрідними індикаторами зрілості етнічних процесів. Перед тим, як розпочати розмову про історію розвитку прапорництва в Україні необхідно зупинитися на змісті поняття «прапор». Український термін «прапор» - генетичний і охоплює всі прапорні відміни і піввідміни. Тлумачний словник української мови дає таке визначення:
Прапор.
1. Полотнище певного кольору чи поєднання кольорів, часто з певним зображенням, прикріплене до держака чи шнурка; є офіційною емблемою держави, символом її суверенітету; стяг, знамено, штандарт, вимпел, корогва.
2. Крівна ідея, гасло, програма.

• Гімн – «Ще не вмерла Україна»
Гімн- це урочистий музичний твір на вірші програмного характеру. Існують гімни державні, революційні, військові, релігійні, на честь видатних подій, героїв, тощо.
Їм належить знач роль у суспільно - політичному житті як засобові масової агітації, згуртування. Оскільки гімни розраховані на загальне сприймання і виконання, їм притаманна образність тексту,широка урочиста мелодія, розмірений ритм.
Тож давайте прослідкуємо зародження кожного з цих державних символів на протязі формування нашої держави.

2.Національний Герб України
Давайте поміркуємо, коли ж тризуб увійшов у свідомість наших предків?
Не так уже й важко здогадатися, що віддати перевагу тризубові київський князь Володимир Великий міг лише в тому разі, якщо за тризубом стояло якесь глибоке значення, глибше, ніж за популярними тоді конкретними зображеннями корони, орла чи лева.
Триєдність світо творчих сил і створеної ними світобудови здавна була відома людям. Знаючи про триєдність світобудови і намагаючись гармонізувати себе з нею для проголошення свого життя, люди не могли не зображати її у ритуальних дійствах, предметах культу, священних текстах і захисних містичних знаках.
До найдавніших знаків, що символізують світотворення і світобудову, належить і тризуб – знак трійці. Символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто мудрість, знання й любов (або вогонь, воду й життя), однак не як початковий процес породження третьої сили двома первинними, а вже як дію трьох рівноправних сил, що виходять із єдиного, спільного для всіх – абсолюту, вакууму.
Це був гігантський інтелектуальний вибух. Думається, що цей вибух стався в особі наших предків. На означення цих особливостей наші предки ставили три вертикальні риски. А оскільки ці риси були притаманністю однієї Особи, то їх з’єднали горизонтальною лінією. Так виник перший портрет – образ Невидимого – подоба нашої літери «Ш». Є додатні підстави припустити, що за державну емблему давньоруських князів X і XІ ст. слугували культові символи Роду (двозуб) і Перуна (тризуб), які виконували функцію знака-оберега і знака власності.
Вважається, що київські князі за ознаку влади мали кий, увінчаний тризубом. ІX – X ст.. на Русі були періодом становлення ранньофеодального суспільства, внаслідок чого еволюція форм панування і підлеглості визначалися тоді розвитком і зміцнення феодальних відносин. Претензії новонародженого класу феодалів щодо общинної землі персоніфікувалися в головній особі держави – в особі князя. За цих умов мала виникнути особлива знакова система. В основу цієї системи було покладено князівські знаки.
Яким же є той знак, що його російський історик М. Карамзін назвав тризубом, а Центральна Рада в березі 1918 р. затвердила гербом Української Народної Республіки знак Київської держави часів святого Володимира Святого? У вітчизняній історії родовими знаками Рюриковичів були тризуби. Нині відомо понад 200 відмін цього геральдичного знака з різними варіантами.

У деяких спадкоємців Ярослава Мудрого тризуб видозмінюється у двозуб, а на початку XIV ст., навіть набирає форми літери «М». Тризуб не був офіційним гербом Київської Русі. Герби державні, фамільні виникали в Європі з попередніх родоплемінних знаків ще на початку II тис. н. е.. Справжні герби прийшли до нас із західних країн і вперше трапляються на західноукраїнських землях у XIV ст. Тоді гербові відзнаки стали загальнодержавними.
За всі роки радянської влади панівним було твердження, що Російська держава, почала свій родовід від Київської Русі. Ні! – рішуче сказав М. Грушевський, - українську державу – Київську Русь закладали українсько-руські племена. І ми, український народ, маємо право на спадщину, і вона була передана не московському князівству, а Галицько-Волинському. Це був один із визначальних моментів в історичній концепції М. Грушевського. Через те й було до кореня винищено його історичну школу. Ніхто до М. Грушевського не розглядав українську історію під кутом зору формування національної держави. Перше вживання назви «Україна» вміщене у Київському літописі під 1187р. і пов’язане з Переяславським князівством.
Тризуб поширюється на всіх землях України протягом багатьох століть. І лише у період феодальної роздробленості і в часи панування на землях Південно-Західних Русі Литви й Польщі відбувається зміна символіки.
Тризуб витісняється зображенням святого архістратига Михаїла на Київщині та лева, що дереться на скелю,- на західноукраїнських землях.
У часи перебування українських земель під владою Литовської та Польської держав всі магнатські і шляхетські фамілії мали свої герби. Атрибутами таких гербів були щит, шолом, намет, корона, нашоломник, щитодержаки, мантія, а також девіз. Головна частина герба – щит із відповідними зображеннями – мала назву емблеми, титли, клейнода. В ці ж віки українські землі і міста також мали герби. Гербом Київського воєводства, стало зображення архангела Михаїла з довгим хрестом у правиці або мечем чи щитом у лівій руці як символ держави.
Піл час реформи геральдики російської імперії 1856р. київський герб було переоформлено за готичними канонами. Щит з образом святого Михаїла з вогненним мечем і щитом увінчали шапкою Маномаха та обрамили золотим вінком.
Тло герба, як і раніше, було блакитним. Блакитний колір у геральдиці означає духовність: він є ознакою Києва як давнього культурного і релігійного центру.
У 1910р., коли почалася дискусія про загальнонаціональний український герб, українські історики пропонували надати такий статус гербові «Архангел Михаїл».

У минулому столітті національним символом тогочасної України був архангел Михаїл. Зображення цього святого з’явилися на прапорах у Галичині напередодні подій 1848р. Тому не дивно, що ідея єднання всіх українських земель знаходила вияв у поєднанні на одному гербі архангела і лева. Інколи лева вміщували на щиті, що його тримав архангел.
Значне місце в українській гербовій традиції посіло зображення лева, відоме серед геральдистів як символ сили, мужності, добрості, великодушності, відваги, влади.
На символіці Галицької Русі стали помітно позначатися традиції геральдики країн Центральної та Західної Європи. Князі Лев ІІ та Андрій Юрійович мали на печатках зображення лева. Згодом як знак герба стали зображати лева на голубому полі тригранного щита. Знак лева був також на галицьких монетах.
Найдавніший опис кольорів герба міститься в розповіді польського історика Я. Длугоша про Грюнвальдську битву. На блакитній корогві Львівської хоругви був зображений «жовтий лев, що сходить ніби на скелю».
Революційні події 1848-1849рр. у Австрії, в якій тоді перебували західноукраїнські землі, стимулювали піднесення національного руху в провінціях імперії. На цій хвилі у Львові вникла Головна Руська рада. Від 2 травня 1848р. вона проголосила зображення золотого лева на блакитному тлі національним гербом українців. Цей символ прикрасив корогви підрозділів національної руської гвардії, а згодом – Народний дім.
13 листопада Національна рада видала «Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархій». У ньому,гербом новоствореної держави оголосили золотого лева на синьому полі. Цей герб мав чинність до 22 січня 1919р.
Із впровадженням козацького реєстрового війська в Україні виникає нова гербова символіка – лицар-козак із самопалом. Це зображення широко використовували на печатках козаків й на випадок укладення міжнародних угод. Його бачимо на печатках, починаючи з 1596р., коли старшим Війська Запорізького був Гнат Василевич, а також у часи гетьманування Петра Сагайдачного, Михайла Дорошенка, Богдана Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка, Дем’на Многогрішного, Івана Самойловича, Михайла Ханенка, Івана Скоропадського.
Під час визвольної війни «лицар-козак із самопалом» був однією з найвищих відзнак козацької державності поряд із зображенням архангелом Михаїла, яке тоді використовували як символ країни, і воно було особистим гербом гетьмана. Козака могли зображати червоним кольором на золотому тлі, він фігурував переважно на гетьманських печатках. Згодом на печатках Війська Запорізького Низового до цього символу додали встромлений поруч у землю спис.
В 1622р. цей знак вперше названо гербом Низового Війська Запорізького. Образ входить у традицію, стає офіційним знаком України часів Гетьманщини. Його розміщують на гетьманських печатках і козацьких військових, полкових і сотенних знаменах.
Після скасування гетьманської влади 1764р. цей символ перестали використовувати, і його замінили гербом для малоросійської колегії. Після прийняття 22 січня 1918р. Центральною Радою IV Універсалу, в лютому цього ж року Головна Центральної Ради виступив із пропозицією визнати як державний герб УНР зображення тризуба. Проекти зображень «великого і малого» гербів УНР виготовив художник В. Кричевський. На них був намальований тризуб у середині стилізованого у вигляді замкнутого кола українського орнаменту.
22 березня 1918р. Центральна Рада визнала династичний знак великого князя Володимира Святославовича і його наступників – тризуб – державним гербом УНР. Його зображення було на «державних печатях» Центральної Ради. Тризуб залишався гербом і за часів гетьманату П.Скоропадського та Директорії. Вживали його і на грошових знаках.
19 лютого 1992р. – це день відродження національного герба України – золотого тризуба на синьому тлі, символу, що бере початок від витоків української державності . цього дня Верховна Рада України затвердила тризуб як малий герб держави, вважаючи його головним елементом великого герба України.

3.Національний прапор України
Як і герби, прапори України мають свою історію, і її початок сягає в часи язичництва, а пізніше – Київської Русі. А взагалі перші знамена з’явилися ще у Стародавньому Китаї у XII ст. до н.е. перші руські стяги були князівськими знаменами.
Процес остаточної стабілізації державних символів почався в Україні з середини XIX ст. Поняття національного прапора остаточно сформувалося в Україні на початку XX ст. пов’язуючись з історичними традиціями.
На прапорах за часів Русі зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Тоді ж починають поширюватися й колірні поєднання. За часів Русі державного прапора, як такого, ще не було. Існували князівські стяги. Військо князя не вирушало без стяга у похід і не розпочинало без нього битви.
Стягом України – Русі «був переважно червоний із золотим тризубом того чи іншого великого князя, а пізніше корогва Руського Королівства – блакитна із золотим левом».
На рубежі XIII –XIV ст.. з’явилися клиноподібні полотнища, на яких «здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий».
Які ж кольори найчастіше були на князівських прапорах?
Відповідь на нього дає «Особое совещание, височайше учрежденное при Министерстве юстиции, для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах». Підсумковий документ визначав, що « …в числе древних русский государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый».
До цього слід додати, що домінування жовтого та блакитного кольорів на прапорах України – Русі простежується з пріоду прийнття християнства. З часом ці два кольори набувають значення державних.
Подальша історія символіки пов’язана з тим періодом, коли після навали татаро – монголів значна частина території України – Русі опинилася у сусідніх держав. Чернігово – Сіверщина, Поділля, Київщина та Переяславщина увійшли до Великого князівства Литовського, Галицькою землею й частиною Волині заволоділа Польща. Після Люблінської унії українькі землі увійшли до єдиної місцевої символіки.
Прапор Великого князя Литовського у XV ст.. був червоним із золотим три зубоподібним знаком Гедиміновичем, а трохи згодом на ньому з’явилися білий вершник на білому коні з мечем у правиці і блакитним щитом у лівій руці.
Вже у XVIII ст.. відбулася заміна червоного кольору на прапорі і гербі Києва на блакитний. Починаючи XVI ст.. не минало й року, щоб татари не робили наскоків на Україну. Ось чому наприкінці XVI ст.. центр подій з Галичини і Волині перемістився
на Наддніпрянщину. Із заснуванням Запорзької Січі й виникненням козацтва як особливої верстви населення України збагатилися форма і кольори у системі військо-полкових, сотенних і морських похідних прапорів. Серед козацьких прапорів найчастіше зустрічаються прямокутні і трапецієподібні полотнищах.
Відзнаки дрібних підрозділів були здебільшого трикутними, на них наносили усілякі відтінки червоної барви.
Після приєднання Гетьманщини до Російської держави набувають поширення блакитні полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. Основною емблемою козацьких знамен став лицар-козак із самопалом на золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі. Сині і жовті барви поширюються та закріплюється й у XVIII ст., їх поєднання знаходимо на полкових знаменах Київського, Лубенського, чернігівського, Полтавського полків.
Розвиток козаччини мав значний вплив на українське прапорництво. Виникає інститут козацької старшини, яка порядкує прапорами; головними стягами , гербом гетьмана відав генеральний хорунжий. Свої корогви мали полки, сотні, запорізькі курені. Окрім малинових, були жовті, сині, зелені та інші.
З часів козаччини, жовто-блакитне поєднання кольорів починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клей донах. Протягом XVIII ст. тривала уніфікація кольорів і зображень на стягах козацьких полків.
Синьо-жовті козацькі знамена зображені на картині «Запорожські пишуть листа турецькому султанові» І. Рєпіна, консультантом якого був Д. Яворницький. Наведені факти переконливо свідчать, що синьо-жовті поєднання кольорів великою мірою використовували у козацько-гетьманську добу; вони отримали оформлення як національні кольори українського народу в новітні часи.
Після того, як перервалася своєрідна традиція козацької символіки, пи ання про національні символи не порушували. Ця тема постала на сторінках газет лише після першої буржуазної-демократичної революції 1905-1907рр.Уявлення про національну символіку поширювалося завдяки зв’язками України з Галичиною. Процесс відбувався не без труднощів. Розгорнулася суперечка між прихильниками жовто-блакитного прапора і тими, хто хотів мати за національну барву червону або малинову.
Жовто-блакитний прапор – відгомін старовинної територіальної символіки – з’явився як етнічний символ українського населення в Австрійській імперії під час революції 1848-1849рр. свідчать, що граф Стадіон, австрійський намісник у Львові, запросив до себе у резиденцію представників Галицької Русі і передав їм синьо-жовтий прапор як подарунок від матері імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа.
Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг
приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації ще навесні 1848р. А восени цього ж року було проголошено у Львові українською емблемою герб Романовичів – золотого лева на блакитному тлі.
У червні 1848р. на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор. Започатковану Головною Руською радою ідею підхопили різні спортивно-просвітянські організації, які почали діяти в Галичині вже наприкінці XIX ст..
У процесі підготовки до першого крайового зльоту у Львові після тривалих дискусій та пошуків було виготовлено жовто-блакитний прапор. Звідси й починається широке використання цього прапора спершу на західноукраїнських землях, а згодом і на землях Лівобережної України.
Особливого розмаху процеси використання жовто-блакитного прапора набули під час 50-х роковин від дня смерті Т. Шевченка. Святкування 100-літнього ювілею від дня народження Великого Кобзаря ознаменувалося ще ширшим використанням жовто-бла китного прапора. Його кольори супроводжували ці врочистості не лише в Україні, а й у Москві, Петербурзі, Оренбурзі,Відні, Празі, Варшаві, Кракові та інших містах.
Поштовхом до поширення жовто-блакитної символіки стала Лютнева революція 1917р. після якої національно-визвольний рух вийшов на новий рівень. 25 березня 1917р. в Петрограді відбулася грандіозна маніфестація українців. Над 20-тисячним натовпом майорів український січовий прапор.
Після проголошення Центральною Радою ІІ Універсалу починається утворення символіки, дискусій щодо вибору прапора не було. Всі висловлювання саме за синьо-жовтий.
З утворенням Української Народної республіки Центральна Рада у києві 22 березня 1918р. ухвалила закон про державний прапор республіки – він був жовто – блакитним. Після державного перевороту на чолі з П. Скоропадським порядок кольорів змінили на синьо – жовтий. Таким він залишився й після повалення гетьманату і встановлення Директорії.
Отже, синьо – жовті поєднання барв склалися як національні на Наддніпрянщині у ХVIII ст.. у Галичині та на Закарпатті і остаточно оформилися к єдинонаціональні на початку ХХ ст.. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо, або символ миру – синій колір, та жовті пшеничні лани, або символ достатку – жовтий колір. У період 1917 – початку 1919рр. синьо – жовтим прапором користувалися в Україні й більшовики. 14 березня 1919р. 3-й Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив остаточну редакцію першої Конституції Радянської України, 34 стаття якої подавала опис прапора. Державний прапор України – це червоне полотнище, у
лівому верхньому кутку якого були розміщені золоті букви простого рубаного шрифту – «У.С.С.Р.». У подальшому державний прапор України зазнавав змін.
У проекті Конституції УНР 1920р. записано: «Артикул І. Державними барвами Української держави є барва синя і жовта. Артикул ІІ. Прапор військової фльоти є синій – жовтий з державним гербом золотої барви в лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синій – жовтий». 20 березня 1920р. був затверджений синьо – жовтий прапор на Прикарпатський Русі.
Останній раз зміни на державному прапорі України відбувалися в 1949 – 1950-х рр.. Пов’язані вони головним чином з прийняттям УРСР поряд СРСР та Білорусією у члени ООН.
Відповідно до цієї вказівки було видано указ Президії Верховної Ради УРСР від 21 листопада 1949р. Згідно з цим документом прапор зберігав традиційно червоний колір, затверджений Центром як обов’язковим для всіх союзних республік, а також загальносоюзну емблему – серп і молот з п’ятикутною зіркою. Національні особливості України відображала лише голуба смуга розміром у третину полотнища. Що ж до жовто – блакитного прапора, то його виникнення у середині ХІХ ст.. було з погляду історичного процесу цілком звичайним явищем. Революційні події 1848-1849рр. дали життя не лише йому, а й кільком іншим національним символам європейських народів, що існують і донині. Іншого прапора, який претендував би на роль національного символу, в українській історії просто не було.
Саме під синьо – жовтим прапорами українські патріоти боролися за свободу і демократію на барикадах перед литовським, російським парламентами у січні та серпні 1991р.
24 серпня 1991р відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради замайорів синьо – жовтий прапор. 1 грудня 1991р. в історії України сталася справді історичної ваги подія, відбувся корінний поворот у біографії п’ятдесятидвохмільйонного народу: після всенародного референдуму на політичній карті світу з’явилася нова незалежна, суверенна, соборна держава Україна. Їй необхідні всі атрибути державності, які належить мати членові Організації Об’єднаних Націй. Без цього неможливо увійти рівноправним членом у світове співтоварництво.
Процеси демократизації суспільства спрямували розвиток до логічного наслідку: сталінський червоно – лазуровий прапор, який обслуговував ідеологію антинародної більшовицької системи, не має ніякого права символізувати вільну Українську державу. Цю місію може виконувати, виходячи з історичної традиції побудови незалежної держави на нашій землі, тільки синьо – жовтий. Альтернативи йому в Україні не існує. 28 січня 1992р. сесія Верховної ради України прийняла постанову про Державний прапор України. Ним став національний синьо – жовтий стяг.
4.Національний гімн України
Однією з історичних святинь для всіх українців є могила Тараса Шевченка у Каневі. Поет сам вибрав місце свого майбутнього спочину й увічнив його у безсмертних рядках «Заповіту». Першими, хто звернувся до тексту цього твору, були Микола Лисенко і Михайло Вербицький. 1868р. львівські студенти попросили М. Лисенка створили музику до Шевчеківського «Заповіту». Композитор охоче погодився. У наступні роки ідеї та образи «Заповіту» привернули увагу багатьох композиторів, зокрема В. Заремби, К. Стеценка, я. Степового, М. Леонтовича, Л. Ревуцького, П. Демуцького, М. Вериківського.
Найбільший успіх випав на долю музичної інтерпретації «Заповіту», яку здійснив учитель з Полтави Гордій Гладкий. Його мелодія, створена на основі традицій українського музичного фольклору, вражає красою і величчю. У пізній гармонізації К. Стеценка їй судилося облетіти весь світ.
Народні мас взяли «Заповіт» на своє озброєння . світова поезія має близько 500 перекладів пісні – гімну та інших пісень Т. Шевченка 147 мовами світу.
«Заповіт» Т. Шевченка – це пісня – гімн сподівань на кращу долю народу. Її співали завжди. Так. 6 квітня 1917р. на з’їзді Національного конгресу України селянська спілка внесла до залу засідань національний синьо жовтий прапор з вишитим на ньому портретом Тараса Шевченка, всі 900 делегатів встали, й багатолюдна громада в єдиному пориві натхненно проспівала «Заповіт». Він відтоді став неофіційним гімном нової України, який виконували на всіх зібраннях аж до падіння Центральної Ради.
Ще в недалекому минулому за виконання пісні – гімну «Ще не вмерла Україна», за поширення її тексту можна було тяжко поплатитися : в Україні згаданий вірш був заборонений. І от наприкінці 1989р. над відновленою могилою автора слів, поета Павла Чубинського, на Книшевому кладовищі у Борисполі пісня, мов фенікс, воскресла з мертвих – зазвучала у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка. Її підхопила числена громада тих, хто прийшов уклонитися пам’яті вірного сина українського народу. За радянської доби на П. Чубинського начепили ярлик «націоналіста» і оголосили його творчості анафему.
Виникнення гімну «Ще не вмерла Україна» пов’язане із суспільно – політичними умовами, в яких жив український народ у другій половині ХІХ ст., точніше у 60-ті рр.. Це був період зростання національно – визвольного руху на східних і західних українських землях. На хвилі національного піднесення особливої уваги набувала творчість Т. Шевченка. Як свідчить Л. Білецький, поетичнй текст пісні – гімну був написаний експромтом. Поезія, вперше видрукована 1863р., швидко розійшлася у народі, серед інтелігенції, студентів, гімназистів. Певний час її приписували Т. шевченкові. Особливо широкого розголосу вірш, ставши піснею, набув на західноукраїнських землях.

Згодом композитори Михайло Вербицький, К. Стеценко та інші створили свої мелодії до слів «Ще не вмерла України».
А поет Микола Вербицький, узявши першу строфу та половину приспіву, зробив власний варіант тексту, що також поширився в усій Україні. Обидва тексти – П.Чуби.ський і микола Вербицького подала газета «Літературна Україна» 2 серпня 1990р. Ось вона, ця пісня – гімн:
Ще не вмерла Україна, ні слава , ні воля,
Ще на, браття – українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженькі, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону,
В рідним краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще на нашій Україні доленька доспіє.
А завзяття, праця щира, свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Наголосимо, що на 1900р. у слов’янському світі національним для українців в Австро – Угорщині та Росії вважався саме гімн «Ще не вмерла Україна» визнавали І. Франко. Леся Українка, інші громадсько – політичні діячі, трудові українські громади в різних куточках світу. Особливого поширення гімн «Ще не вмерла Україна» набув тому, що його авторами були наддніпрянець П. Чубинський і галичанин Михайло Вербицький. Ця співдружність підкреслювала самме соборність підкреслювала саме соборність українських земель.
«Заповіт» Т. Шевченка, «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського не були єдиними національними піснями – гімнами в Україні. Такими вважали й «Вічний революціонер», «Не Пора».
Українці Закарпаття співали «Я русин бив» та «Подкарпатськії русини», що був офіційним гімном краю до 1939р. Мелодію «Запорозький марш», українці також вважають своїм гімном. Його було створено ще десь у ХVII ст.. відтоді кобзарі передавали мелодію один одному як неоціненний духовний скарб. «Запорозький марш» - музичний літопис української історії, у ньому геніально сконденсовано усю велич духу його творця – українського народу. Лише щасливий випадок допоміг йому піти у широкий світ поміж люди: на концерті в оперному театрі Києва, коли роменський кобзар Євген Адамцевич виконав «Запорозький марш», його захоплено сприйняли слухачі. Треба принагідно сказати, що Є. Адамцевич не був автором маршу, як інколи помилково оголошують на концертах чи вказують у музичних збірках. Він лише зберіг і доніс до наших днів цю геніальну мелодію, перейнявши її від тих, хто навчив його козацького мистецтва, а ті, у свою чергу, - від своїх учителів.
Видатний український письменник І. Франко творив могутні бойові пісні, які народ брав на озброєння як духовний меч. Серед таких пісень за проникливістю думки, не зламністю волі, силою революційного пафосу одне з перших місць, безумовно, посідає «Гімн»(«вічний революціонер»).
Як свідчать факти, посилював почуття національної свідомості, людської гідності українців і франковий вірш «Не пора…». Він відіграв велику роль в історії національно – визвольної боротьби в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.. Вірш «Не пора…» І. Франка, окреслений музикою, активно функціонував на західноукраїнських землях, хоча тут його поширенню чинила перешкоди польська шляхта.
Мелодію цієї пісню – гімну опрацьовували різні композитори, зокрема Д. Січинський, музика якого стала дуже популярною. На початку 1900-х рр.. музику до вірша І. Франка «Не пора…» написав український історик і композитор М. Аркас.
«Ще не вмерла Україна» П. Чубинського – це гімн сподівань на кращу долю українського народу. Саме це і помітив І. Франко, написавши своє «ще не вмерла і не вмре». Пісня – гімн П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» широко розійшлися, і разом із «Заповітом» Т. Шевченка та «Вічним революціонером» І. Франка її почали виконувати як гімн України.
15 січня 1992р. на засіданні Президії Верховної ради України було розглянуто питання про Державний гімн України. Вирішено затвердити музичу редакцію Державного гімну України, автором музики якої є М. Вербицький.
Громадяни незалежної держави тепер щоранку о 6 – й ранку цю мелодію. Вона виконується під час всіляких урочистостей:святкування видатних історичних подій, на зібраннях трудових колективів, дипломатичних прийомах тощо. Але така пропозиція через прийнятий закон проведена не була.
Згодом було утворено спеціальну Комісію з підготовки та проведення конкурсу на
кращий текст текст державного гімну України. До неї увійшли провідні діячі культури і мистецтва, культурологи, історики, видатні політичні діячі, представники різних політичних сил. Було проглянуто 784 проекти, які пройшли фахову експертизу. Комісія констатувала, що серед представлених проектів текстів не виявлених таких, які могли б стати основою державного гімну. Разом з тим до комісії надійшло понад 500 пропозицій щодо затвердження історичного тексту Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» з певними змінами. Враховуючи такі обставини, Міністерство культури та мистецтв підготувало відповідний законопроект, який було розглянуто та схвалено на засіданні Кабінету міністрів 14 червня 200р. підтримано Президентом України та внесено на розгляд Верховної Ради. Це питання обговорювалося на тематичній нараді від головуванням В. Литвина, на засіданнях комітетів Верховної ради та її фракцій. Було досягнуто спільної думки, що історичний текст П. Чубинського є яскравим уособленням ідеї незалежності України і цілком відтворює форму та зміст самовизначення української нації з її героїчним і в той же час драматичним минулим. Це уособлення вдало поєднується через сучасне з майбутнім нашої країни. Разом з тим було визнано за доцільне замість слів «Ще не вмерла Україна…» вживати «Ще не вмерла України…» як варіант , що відповідає сучасним історичним умовам.
Після обговорення на засіданні Верховної Ради 6 березня 2003р. було прийнято закон, підписаний Президентом.

5.Висновок
Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині: герб, прапор, гімн. Їх повинні робити не на замовлення, вони мають прийти до серця людини тернистими шляхами буття рідного народу. Віки прошуміли над Україною та українцями: закидали аркани на шию її дітям ординці і нащадки хана Батия; мечем і вогнем вирубували й випалювали наш національний корінь польські та литовські пани; четвертували на площах і насаджувати на палі славетних лицарів; затоптували в багні українську пісню і мову; катували наймудріших, наймужніших синів і дочок, били шомполами на толоках і біля церков, мордували «височайшими указами» і засилали на сибірську каторгу російські царі, кидали в тюрми айстро – угорські монархи.
Та корінь українського народу живучий і дух сильний – національна гідність України не вмерла.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновки. Національний герб – тризуб, національні кольори – синій та жовтий, що перейшли як символ на національний прапор, мають глибокі історичні традиції. Тризуб був символом єдності всіх українських земель. Очевидно, що нині українському народові не слід відмовлятися від традицій, зафіксованих в історії його культури, що перейшли у пам’ятки мистецтва і побуту, підкреслюють ідею соборності, досягнуту нині державою.
Відкинувши ідеологічні догми, слід визнати, що справжніми національними державами українського народу були Українська Народна Республіка (1918-1920), Західно – Українська Народна Республіка (1918-1919) та Карпатська Україна (1939), які закріпили ці символи як державні. Українська Соціалістична Республіка на зорі існування користувалися також цим символами і відмовилися від них тільки з ідеологічних міркувань – інтернаціоналізм у розумінні більшовицької партії відкидав ідею батьківщини, а історичні традиції були принесені в жертву ідеї всесвітньої пролетарськ

Категория: История Украины | Добавил: Camomile
Просмотров: 3407 | Загрузок: 60 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 4.0/1 |

Всего комментариев: 1
* (1)    Camomile   (24.12.2010 23:38) [Материал]
Користуйтеся на здоров*я) smile

Имя *:
Email *:
Код *:

 
 
 
 
Поиск по сайту
Внимание!
Правила, касаються всех!!!
>>>ЧИТАТЬ<<<
Уважаемые пользователи, не знание правил не спасает от наказания!
Форма для входа
Логин:
Пароль:
Напоминалка
Друзья сайта
  • Системы видеонаблюдения
       OUTVISION.com.ua
  • Мы Вконтатке
  • Официальный сайт КНУБА
  • Форум студентов ПГС (КНУБА)
  • Реклама